Як війна в Україні посилила геополітичну вагу Туреччини

З початку агресивної війни Росії в Україні на Заході, а особливо в Європі почали жваво обговорювати свою залежність від країн, які не обов'язково поділяють європейські цінності. Йдеться передовсім про економічну й сировинну залежність західних економік від Росії та Китаю. Ще одним наслідком збройного протистояння в Україні стало й зростання геополітичного впливу Туреччини, хоч останню так само складно назвати країною, що цілком і повністю сповідує західні погляди й ідеали.

Адже останнім часом прагнення Анкари до ще більшої ролі на світовій арені супроводжується дедалі агресивнішою націоналістичною риторикою, що нерідко спрямована й проти її західних партнерів і сусідів. Сьогодні Туреччина, що вже багато років поспіль має статус кандидата на вступ до Європейського Союзу, далеко не та країна, якою її волів би бачити Захід. Проте Анкара є важливим гравцем у світовій політиці, а війна РФ проти України лише посилила її геополітичну вагу.

Посередник між Москвою й Києвом

Агресивна війна РФ проти України стала неабиякою нагодою для турецької дипломатії. Фактично з перших днів російського вторгнення Туреччина перетворилася на незамінного посередника між Росією та Україною, оскільки західні країни не демонтрували готовність розмовляти з Росією. Тут виграшним для Анкари виявилося те, що вона підтримує добрі стосунки як з Москвою, так і з Києвом.

Читайте також: Плани Туреччини стати членом ШОС викликали різку критику у ФРН

Туреччина стала ключовим медіатором для розв'язання таких украй важливих проблем, як експорт українського зерна з морських портів України. До війни Україна була одним з найбільших світових експортерів пшениці, кукурудзи, ячменю та соняшникової олії. Угода про створення так званого "зернового коридору", підписана за посередництва Туреччини та ООН у липні в Стамбулі, дозволила поновити експорт продовольства з Чорноморських портів України.

Читайте також: У Стамбулі відкрили координаційний центр для експорту зерна з України

Мало того, Туреччина й досі розглядається як найімовірніший варіант щодо місця проведення можливих майбутніх мирних переговорів між двома сторонами збройного протистояння в Україні.

Член НАТО, без згоди якого годі думати про розширення Альянсу

Ще одним фактором, що на тлі війни в Україні й спричинених нею геополітичних змін однозначно посилює роль Анкари, стало членство Туреччини в НАТО. Власне, членом Північноатлантичного альянсу Туреччина стала ще 1952 року. Той факт, що вона має другу за чисельністю армію Альянсу після США, а також її вигідне географічне розташування на південно-східному фланзі, ще й раніше робило Туреччину основним форпостом Північноатлантичного альянсу в цьому регіоні.

Читайте також: США можуть вивести свої компанії з Туреччини через зближення з РФ - ЗМІ

А нині, коли постало питання про вступ Швеції й Фінляндії до НАТО, керівництво цих двох північноєвропейських країн змушене вмовляти Туреччину схвалити їхнє членство в найбільшому оборонному блоці світу. Приміром, минулого тижня новий прем'єр-міністр Швеції Ульф Крістерсон написав листа президенту Туреччини Реджепу Таїпу Ердогану з проханням про зустріч щодо цього питання. Тепер обидві сторони мають зустрітися в Туреччині. Раніше Анкара не раз звинувачувала Швецію і Фінляндію в тому, що ті надають притулок членам Робітничої партії Курдистану (РПК) - збройного формування, що внесено до списку терористичних організацій як Туреччиною, так і в ЄС та в США.

Дедалі більший гравець на ринку озброєнь

Крім того, стрімкий розвиток оборонно-промислового комплексу Туреччини перетворив її на важливого гравця на ринку озброєнь, що не завжди збігається з інтересами Заходу. Приміром, створені відносно нещодавно турецькі безпілотники Bayraktar TB-2 добре зарекомендували себе на полі бою у низці конфліктів за останні роки. Згідно з доповіддю аналітичного центру Збройних сил Німеччини (BAKS) за 2021 рік, турецькі дрони зіграли вирішальну роль у конфлікті в Нагірному Карабасі восени 2020 року.

Не менш активно вони застосовуються й під час війни в Україні, де допомагають українській армії захищати свою територію від російських сил. Нещодавно президент України Володимир Зеленський нагородив Халука Байрактара, генерального директора компанії Baykar, яка є виробником безпілотників Bayraktar, орденом "За заслуги" 1-го ступеня на знак подяки за підтримку.

Коли українські активісти й волонтери назбирали кошти на закупівлю нових безпілотників для ЗСУ під час кампанії "народний Байрактар", компанія Baykar відреагувала на це тим, що подарувала кілька безпілотників "патріотичному українському народу задля досягнення поставленої ним мети". На аналогічні кроки турецький виробник бойових дронів пішов й у відповідь на проведений збір коштів в Литві та Польщі на Bayraktar для України.

Читайте також: Турецька Baykar і досі хоче будувати безпілотники в Україні - посол

Відносно невисока вартість бойових дронів Bayraktar TB-2 робить Туреччину унікальним партнером для країн, що не можуть дозволити собі дорожчу військову техніку або розробку й виробництво власних зразків, тож змушені шукати альтернативи. Згідно з нещодавньою доповіддю німецького фонду "Наука і політика" (SWP), "продажі зброї до країн Африки стрімко зростають і зробили Туреччину провідним постачальником озброєнь на континенті".

Міграційна вразливість Європи - ще один козир Анкари

Той факт, що Туреччина межує з багатьма країнами на півдні й сході, посилює її вагу не тільки з військової точки зору. Ще одним аргументом на користь Анкари стала вразливість Європейського Союзу з огляду на міграційну політику. У минулому Ердоган неодноразово погрожував Брюсселю, Берліну та іншим європейським столицям "відкрити двері" для мільйонів шукачів притулку, що на практиці означало б відкритий доступ біженців з території Туреччини до країн ЄС.

Погрози Анкари справили враження на європейських політиків і згодом вилилися в угоду про реадмісію біженців між ЄС і Туреччиною 2016 року, що передбачала виплату Туреччині шести мільярдів євро. Натомість Туреччина зобов'язалася розміщувати біженців на своїй території.

Численна турецька діаспора в Німеччині

"Понад 60 відсотків турків у Німеччині проголосували за Ердогана", - таким був заголовок у багатьох німецьких газетах у 2018 році після загальних виборів у Туреччині. Справді, значний відсоток турецької громади в Німеччині ідентифікує себе з турецькою державою або симпатизує їй.

Зворотним боком цього явища стала загроза для внутрішньої безпеки ФРН, адже, за даними Федерального відомства з охорони конституції, існує безліч радикальних ідеологій, що загрожують німецькому суспільству й чинному конституційному ладу. Окрім ісламістських угруповань, під пильним наглядом німецьких спецслужб перебувають ультранаціоналістична турецька організація "Сірі вовки", прихильники курдської РПК, а також ліві екстремістські угруповання.

Події в Туреччині впливають на динаміку відносин між цими групами, а в деяких випадках турецька держава здійснює прямий вплив на ці організації, приміром, на тих же "Сірих вовків".