Ці кадри - отрута для іміджу Польщі: "Чиста кров, твереза голова", "Європа буде білою або безлюдною", "За білу Європу братніх народів" - такі плакати можна було побачити у Варшаві минулої суботи, 11 листопада, з нагоди польського Дня незалежності. Демонстрація була організована ультраправими під гаслом "Ми хочемо Бога". Шокуюча комбінація: християнська релігія любові до ближнього змішана з лозунгами ненависті. І це саме в тій країні, яка довше, ніж будь-яка інша, страждала від німецьких націонал-соціалістів та їхньої расистської ідеології. Навіть якщо лише незначна частка з близько 60 тисяч учасників належить до радикальних правих - ганебні кадри міцно врізаються у пам'ять світової громадськості.
Тому добре і правильно, що президент Польщі Анджей Дуда та лідер націонал-консервативної партії "Право і справедливість" (ПіС) Ярослав Качинський, який вважається власне справжнім керівником країни, засудили расистські гасла. Але й не можна заперечити, що передусім ворожа до ісламу риторика Качинського допомогли расистським висловлюванням прижитися в польському суспільстві.
Навіть якщо його партія ПіС сама не є екстремістською, вона часто поблажливо ставиться до радикальних екстремістів - так, ніби не хоче розлючувати своїх виборців. Небезпечна стратегія - тому що цей вид союзників є більш ніж непередбачуваним, приклад Німеччини початку 1930-х років - тому підтвердження.
Зовнішньополітично ізольовані, але внутрішньополітично пошановані
Підсумки роботи ПіС після двох років при владі видалися суперечливими. Державна перебудова у рамках консервативної революції розпочалася під гаслом "Мета виправдовує засоби". Конфлікт довкола Верховного суду, суперечлива судова реформа, безоглядне перетворення суспільно-правових ЗМІ на пропагандистський інструмент уряду призвели до жорсткої суперечки між Варшавою та Брюсселем. Також помітно охолонули дуже хороші ще з початку 1990-х років німецько-польські відносини. Хоча порушене Качинським питання про виплати репарацій за Другу світову війну підтримує інтерес з боку його прихильників, але є отруйним для двосторонніх відносин.
Але навряд чи когось у Польщі це хвилює - зовнішня політика стала функцією внутрішньої політики. З іншого боку, на внутрішньополітичному рівні уряд ПіС має нести відповідальність за драматичний поділ суспільства, прикладів якому не було після 1989 року. Прірва розділяє цілі сім'ї, і вина за це лежить на гострій риториці, якою послуговуються Качинський та інші політики "Права і справедливості": висловлюваннях про зрадників і мерзотників, про "справжніх поляків" і "поляків гіршого ґатунку".
З іншого боку - успіх уряду ПіС у соціальній та економічній політиці: запровадження грошової допомоги на дітей є благом для багатьох бідних сімей, які опинилися у програші внаслідок економічних перетворень, і повернули їм трохи гідності. Це стало можливим, тому що економіка переживає піднесення. Крім того, органи фінансової влади стали ефективнішими, і скоротилася корупція. Саме про такі успіхи уряду "Права і справедливості" судять виборці. І їхній рейтинг, схоже, зростає: із 45 відсотками підтримки, згідно з опитуваннями, ПіС почувається як ніколи добре. До того ж, вона отримує вигоду від слабкості опозиції. Після переходу Дональда Туска до Брюсселя ПіС Качинського не має рівних собі суперників ні на кадровому, ні на програмному рівні.
Зсув управо, який відбувся за урядування ПіС, очевидно вчить тому, що демократичний розвиток потребує часу. Сюди ж належать потрясіння, помилки та кризи. Наївно вважати, що можна пропустити певні процеси демократичного та суспільного дозрівання. Суттєвою проблемою є те, що Східна і Західна Європа не тільки в економічному, але й у психологічному, соціальному та політичному планах перебувають на різних стадіях розвитку: з огляду на історію Східної та Центральної Європи це цілком зрозуміло.
Зарозумілість і моралізм недоречні
Тому західним країнам ЄС, особливо Німеччині, слід остерігатися того, щоб реагувати лише із зарозумілістю чи піднятим вказівним пальцем. Тому що також і політика Берліна призвела до того, що в листопаді 2015 року в Польщі відбувся зсув управо. До неї можна віднести й будівництво газопроводу "Північний потік" у напрямку Росії , попри всю критику з боку Польщі, але, передусім, ухвалене Анґелою Меркель (Angela Merkel) в односторонньому порядку рішення прийняти сотні тисяч біженців на території Шенгенської зони з її відкритими кордонами.
Навіть якщо уряд "Права і справедливості" із західної точки зору, схоже, живе в іншій епосі, поляки як нація заслуговують на повагу. Тому що вони зробили великий внесок у європейську культуру та історію. Передусім німці мають усі підстави бути за це вдячними. Тому що без польського прагнення до свободи, без Папи Римського Іоанна Павла ІІ, Леха Валенси та "Солідарності" не було б возз'єднаної Німеччини. Навіть якщо нас обурюють правоекстремістські гасла на вулицях Варшави, ми не повинні забувати, що це не вся Польща.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.