Новий Орлеан тепер немов Багдад
4 вересня 2005 р.Римська газета CORRIERE DELLA SERA проводить паралелі із ситуацією у повоєнному Іраку:
Новий Орлеан тепер немов Багдад. Банди, обстріли гелікоптерів, плюндрування, озброєна до зубів національна гвардія, трупи на вулицях, загроза епідемій, ризики для економіки, сотні тисяч біженців. Політичний аналіз наслідків урагану „Катріна” є однозначним: катастрофа для США, для уряду республіканців на чолі з Джорджем Бушем, для густонаселеного Нового Орлеану і для цілого регіону. Вороги Сполучених Штатів цинічно зловтішаються, - констатує CORRIERE DELLA SERA.
Паризьке видання LE MONDE розглядає актуальну політичну ситуацію у Вашингтоні:
У той час, коли президент Буш останніми тижнями б’є рекорди непопулярності на початку другого президентського терміну, в США розростається дискусія: чи доцільно викидати сотні мільйонів доларів на війну в Іраку, якщо Америка не в змозі захистити своїх громадян у себе вдома? Відповідь на це запитання визначатиме американську політику протягом наступних місяців. Ураган „Катріна” може стати переломним моментом в американській історії, який можна порівняти з одинадцятим вересня, - проводить паралелі LE MONDE.
Швейцарська NEUE ZÜRCHER ZEITUNG AM SONNTAG прогнозує деяке послаблення позицій Сполучених Штатів на міжнародній арені:
Картина безпомічності жертв „Катріни” разом із ситуацією в Іраку не може не позначитися на самоусвідомленні США і, можливо, нагадає про те, що горда і самовпевнена лінія у міжнародних відносинах не завжди призводить до успіху. Ця політична зміна клімату знаходить своє відображення у зниженні рейтингу президента. Як наслідок: цей фактор відчутно обмежить спроможність Буша досягати цілей у внутрішній і зовнішній політиці. Фаза однополярної політики у Вашингтоні залишилася в минулому. Плин часу нерідко змінює свій напрямок, і може статися так, що він принесе до Білого дому демократів, - припускає NEUE ZÜRCHER ZEITUNG AM SONNTAG.
До іншої теми. Німецькі газети підхоплюють політичну дискусію навколо членства Туреччини в Євросоюзі. Позицію Анкари коментує DIE WELT:
Уряд Туреччини загострює тон у дебатах з Європейським союзом настільки, що від цього може стати страшно навіть тим, хто підтримує Анкару в цьому питанні. Майже ультимативно прем’єр-міністр Реджеп Ердоґан вимагає повноправного членства в ЄС, попри те, що дедалі сильніше в Європі чути голоси тих політиків, які пропонують Туреччині „привілейоване партнерство”. Ердоґан погрожує вийти з переговорів про вступ до ЄС, якщо даних раніше обіцянок не буде виконано. У цей спосіб турки ризикують побити немало посуду, -
відзначає видання і веде далі:
В умовах, що склалися, турецькому керівництву варто було би поводитися обережно. Однак цього не відбувається. Прем’єр Ердоґан не лише ігнорує вимоги визнати Кіпр, але навіть не має наміру скасовувати заборону приймати кіпрські судна в портах Туреччини. Така обструкція має змусити протверезіти навіть таких доброзичливців Туреччини як німецького міністра закордонних справ Фішера і федерального канцлера Шредера. Їм слід було би порадити туркам облишити мову різких заяв і ультиматумів, - переконані оглядачі газети DIE WELT.
SÜDDEUTSCHE ZEITUNG звертає увагу на неоднозначне ставлення європейської громадськості до можливого входження Туреччини до спільноти:
На перший погляд, Туреччина могла би бути задоволеною результатами зустрічі голів зовнішньополітичних відомств країн ЄС – переговори про вступ почнуться вчасно. Проте турки і самі відчувають, що шанси на їхнє членство в Євросоюзі тануть. Скепсис європейців щодо безмежного розширення ЄС найбільш чітко засвідчили референдуми щодо європейської конституції. За таких умов політики мають представити громадянам переконливі аргументи на користь членства країни у Європейському союзі, а у випадку Туреччини зробити це дуже важко. Країна на берегах Босфору не є частиною Європи ні історично, ні географічно, ні культурно, -
вважає SÜDDEUTSCHE ZEITUNG і далі з-поміж інших підкреслює такий аргумент:
З прийняттям Туреччини до ЄС ця країна стала би найбільшою у Європейському союзі, а це покінчило би з надіями на майбутнє ЄС як політично більш згуртованої спільноти. У такому величезному формуванні розбіжності були б настільки відчутними, що тісна інтеграція ніколи не стала б можливою. З огляду на такі небезпеки всі аргументи на користь членства Туреччини у ЄС розпиляються”, - підсумовує SÜDDEUTSCHE ZEITUNG.